Ринок — це місце, де можна стикнутися з будь-яким видом шахрайства, проте є й специфічні, властиві тільки цьому місцю види.

Перший з них — «ширма», напевно, залишив без заробітку не одного реалізатора і позбавив грошей багатьох простодушних покупців. Суть цього методу в тому, що до кіоска, де довірливий клієнт уже виклав на прилавок свій гаманець, під видом покупців підходить людини дві-три. Розглядаючи одну річ за іншою, вони накривають гаманець імовірної жертви і, потихеньку витягнувши його, передають ще одному спільнику, який ніби випадково йшов мимо. Щойно купа речей на прилавку розсмоктується, жертва виявляє пропажу грошей і піднімає гвалт. Шахраї усіляко співчувають, підбадьорюють і навіть нерідко виступають у ролі понятих, проте гаманець, як правило, не знаходиться. За тим же принципом відбувається і більшість крадіжок товарів у реалізаторів.

Ще один метод — «перекидень», розрахований винятково на продавців. Все знову ж дуже просто. До торгового кіоска підходять відразу декілька клієнтів (нібито між собою не знайомих) і починають розглядати одну річ за іншою, попутно цікавлячись її якістю і країною-виробником. В одного з потенційних покупців, який вже пакує придбану обновку, в руці затиснене велике портмоне і велика грошова купюра (звичайно номіналом 100-200 гривень). Товар вже лежить у торбі, й покупець просить дати здачу. Продавець, відвернений розмовами з іншими «клієнтами», спантеличено дивиться на руки покупця, де як і раніше затиснене портмоне, але грошової купюри вже не спостерігається. Вирішивши, що взяв «у запарці» гроші за товар і забув, реалізатор з вибаченнями починає відраховувати здачу. Звідки ж йому знати, що шахрай, скориставшись тим, що продавець відволікся на іншого покупця, швидко перевернув портмоне в руках і грошова купюра зараз знаходиться між портмоне і долонею зловмисника. Буває, що продавець, не виявивши в себе «у касі купюри потрібного номіналу, піднімає крик. У цьому випадку зловмисник посилається на жарт або забудькуватість і, повернувши товар або гроші, йде далі, підшукуючи нову жертву. Затримувати його марно — довести факт шахрайства в подібних випадках практично неможливо.

Ще одну аферу, спрямовану винятково на реалізаторів, причому з дрібнокримінальними нахилами або які страждають надлишком жадібності, все частіше почали практикувати шахраї. Суть її в тому, що до кіоска, де торгують дорогою шкірою або виробами з хутра, підходить середніх років чоловік інтелігентного вигляду і просить показати товар. Оглянувши декілька курток і шуб, покупець нарешті вирішує приміряти одну з них. Діставши з кишені товсту пачку грошей (купюри звичайно великого номіналу) і сунувши їх у кишеню свого старенького плаща, він знімає його, передає продавцю, а сам приміряє «обнову». Як правило, продавець, знайшовши момент, намагається витягнути з кишені покупця гроші (хоча б декілька купюр), але тут його ловить за руку власник плаща. Відразу знаходиться декілька «випадкових» свідків того, що відбулося. Розуміючи, що «влип», реалізатор згоден відшкодувати покупцю моральні збитки, в якій би сумі це не виражалося, аби не викликали міліцію.